Skip to Content

Вільха клейка - ольха клейкая

Наименование: Вільха клейка - ольха клейкая

Вільха клейка (Alnus glutinosa);вільха чорна; родина Березових (Betulaceae);ольха клейкая

Погожої квітневої днини ліс «прозорий». Молоде листя ще не розпустилося, усе навколо дуже добре проглядається. У низині, біля струмка, якесь невисоке дерево розпустило сережки. Це вільха клейка. Її бруньки, молоде листя і пагони дуже клейкі, звідси й походить назва рослини.

Висота дерева 5-25 (рідко до 35) м. Кора темно-коричнева, з віком майже чорна, тріщинувата. Листки з'являються після цвітіння, округлі, яйцеподібно-еліптичні, з виїмчастою верхівкою і клиноподібною основою, з країв — двопилчасті. Молоді пагони вільхи червонувато-бурі, клейкі. Чоловічі суцвіття — сережки, жіночі — короткі колоски, одиночні чи у китицях, по 2-6. Цвіте рослина зазвичай у квітні. Приквіткові луски потім розростаються, дерев'яніють, супліддя набувають вигляду темно-коричневих шишечок завдовжки 1-4 см. Плід — однонасінний двокрилий горішок, дозріває у жовтні. Розкриття шишечок і розлітання насіння відбувається у лютому-березні. Чорна вільха — швидкоросле дерево, але не дуже довговічне — живе 50-100 років, рідко більше. При рубках дає чисельну поросль на пнях, після досягнення 40-річного віку інколи відновлюється кореневими нагонами. Цінна, високопродуктивна лісоутворювальна порода. Утворює чисті та мішані насадження — з ялиною, березою, осикою, ясенем та іншими деревами. На низинних болотах вільха — корінна порода. Підлісок чорновільшняків (лісу з чорної вільхи) складається з черемхи, горобини, крушини, чорної смородини, калини — справжнє лікарське товариство. У трав'яному покриві переважають яглиця, папороті, гадючник в'язолистий, кропива й осоки.

Вільха часто заселяє покинуті землі, струмкові та річкові наноси, оголення гірських порід, але найчастіше росте у заплавних низинах з близьким заляганням Ґрунтових вод. Так само, як її близька родичка — вільха сіра, синонім — вільха біла (А. іnсаnа), чорна вільха звичайна у лісовій та лісостеповій зонах середньої смуги Росії, лісовій і лісостеповій зонах України, Білорусії, рідко трапляється у степовій частині Казахстану.

З лікарською метою використовують листки, кору молодих гілок і супліддя вільхи (шишечки). Листки та кору заготовляють навесні, а супліддя — восени і взимку. Опалі шишечки збирати не можна! Супліддя сушать на горищі чи під укриттям на відкритому повітрі, а потім у спеціальних сушарках при температурі 50-60 °С. Листки використовують свіжими, кору сушать на відкритому повітрі, досушують на горищах. Термін зберігання готової сировини (шишечок і кори) — 4 роки. Супліддя вільхи відпускають у спеціалізованих аптеках, застосовують у науковій і народній медицині. Кору і листя використовують тільки у народній медицині.

Шишечки вільхи містять дубильні речовини (до 2,5%), вільну галову кислоту і флавоноїди; листя — глікозиди й органічні кислоти; кора — тритерпеноїди і до 16% дубильних речовин.

Супліддя мають в'яжучі, протизапальні і кровоспинні властивості. Настій і настойку з них рекомендують вживати при шлунково-кишкових захворюваннях (диспепсії, ентероколітах, ентеритах, хронічних колітах, дизентерії, виразковій хворобі шлунка і дванадцятипалої кишки), а також при ревматоїдному поліартриті та застуді. У гінекології настої кори і суплідь застосовують для зупинки маткових кровотеч різного походження, у тому числі при фіброміомі матки на фоні запальних захворювань статевих органів. Відвар листків у народній медицині використовують при подагрі та поліартриті, як потогінний засіб при застуді.

Свіжі листки і кору у вигляді настою рекомендують для зовнішнього застосування (полоскання, примочки) при ангінах, запаленні горла, для лікування ран і виразок. Ножні ванни з відвару листків усувають втому м'язів після тривалої ходьби.

У ветеринарії настій кори і суплідь рослини призначають при захворюваннях шлунково-кишкового тракту у телят, поросят і ягнят.

Препарати вільхи сірої у медицині та ветеринарії застосовують нарівні з продуктами з вільхи клейкої при тих самих показаннях.

Вільха має важливе водоохоронне значення, укріплює береги водойм. Деревина цієї породи бурувато-червона, однорідна, еластична, стійка до гниття, тому її здавна використовують для будівництва різних гідротехнічних споруд (гребель, дамб, будівель на палях, колодязних зрубів). Кору застосовують для дубіння шкір і виготовлення натуральних барвників (фарбує тканини у червонувато-бурий колір).

Бджоли у квітні повертаються у вулики з багатим запасом свіжого білкового корму — пилку вільхи.

Настій суплідь. 10 г сировини на 200 мл окропу. Нагрівають на водяній бані протягом 10 хв., проціджують, віджимають, доводять теплою кип'яченою водою до початкового об'єму. Приймають по 1/2-1/3 склянки 2-3 рази на день.

Настойка суплідь. Готують у співвідношенні 1:5 на 40%-ному спирті (горілці). Приймають по 25-30 крапель тричі на день. Готову настойку відпускають у спеціалізованих аптеках.

Відвар кори. 15 г подрібненої сировини на 200 мл окропу. Кип'ятять 15 хв., проціджують. Приймають по 1 столовій ложці 3-4 рази на день.

(web3)